Джерела права

Джерело (форма) права- офіційно-документальні форми вираження і закріплення норм права, які виходять від держави і надають їм юридичного, загальнообов'язкового значення.

Тільки відповідно до Конституції, рішень державних органів, органів місцевого самоуправління, а також шляхом народного голосування (референдуму) можуть встановлюватися, змінюватися і скасовуватися норми права.

(1). Нормативно-правовий акт- офіційний письмовий документ, прийнятий компетентними суб'єктами, в якому в односторонньому вольовому порядку встановлюються, змінюються чи скасовуються загальнообов'язкові правила поведінки.

Такими є: конституції, закони, укази президента, постанови тощо. Є основним юридичним джерелом права більшості країн, особливо романо-германського типу правових систем - Франція, Німеччина, Італія, Іспанія та ін.

Основним джерелом права України є нормативно-правовий акт. Це пояснюється тим, що нормативно-правовий акт надає можливість: 1) чітко сформулювати зміст прав і обов'язків; 2) відносно швидко довести зміст до адресатів норми; 3) створити умови для адекватного розуміння і застосування норми; 4) оперативно змінювати чи скасовувати норму; 5) здійснювати систематизацію норм, що полегшує користування ними.

Види нормативно-правових актів: Конституція, закон, підзаконний акт.

Закони- нормативні акти вищого представницького органу держави, що регулюють найбільш важливі суспільні відносини і мають найвищу юридичну силу щодо інших нормативно-правових актів.

Підзаконні акти- акти компетентних органів, що видаються на підставі закону, відповідно до його положень і на його виконання.

До них належать: Укази Президента України; постанови Верховної Ради України; декрети та постанови Кабміну України; Ради міністрів АРК; рішення, нормативні ухвали місцевих Рад народних депутатів; інструкції, вказівки та накази керівників міністерств і відомств України та ін.

(2). Правові договори- добровільні й узгоджені рішення двох чи більше сторін, які містять юридичні норми з метою урегулювання певної життєвої ситуації і забезпечується державою.



Правовий договір розрахований на неоднократне застосування: він містить норми - правила поведінки загального характеру (колективний, трудовий). Має суттєве значення у сфері комерційних відносин і майнового обороту. Може мати місце між суб'єктами федерації. Наприклад: договір між студентом та вищим навчальним закладом містить права і обов'язки сторін.

(3). Правовий звичай -правило поведінки, що складалося стихійно протягом тривалого часу і стало звичкою людей, ухвалено й охороняється державою.

Правовими стають ті звичаї, в яких є заінтересованість більшості населення регіону чи країни. Держава визнає подібні правила як загальнообов'язкові для всіх суб'єктів, які підпадають під їх чинність, а також забезпечує їх виконання з допомогою державного примусу. Держава визнає не всі звичаї, які склалися в суспільстві, а лише ті, які мають найбільше значення для суспільства, відповідають його інтересам і відповідають історичному етапу його розвитку.

Прикладом правового звичаю, тобто правила поведінки, що спочатку склалося у суспільній практиці і лише потім держава визнала його і надала йому загальнообов'язковості, закріпивши в нормативно-правовому акті, є те, що перше засідання новообраної ради до обрання її голови відкриває і веде найстарший за віком депутат.

Правові звичаї - найдавніше джерело права, історичний і фактичний передвісник закону. Мали значення у середньовіччя, утворювали так зване звичаєве право. У сучасному праві вони мають досить обмежене використання, за винятком країн Африки та Азії.

(4). Судовий чи адміністративний прецедент -рішення конкретної юридичної справи, яке виносить судовий чи інший компетентний орган держави і яке стає обов'язковим для вирішення подібних справ у майбутньому.

Юридичний прецедент застосовується тоді, коли мають місце прогалини у правовому регулюванні чи є потреба в юридичній кваліфікації конкретних обставин, а за судом чи іншим органом держави визнається право нормотворчості, тобто офіційного формулювання юридичних норм.

Є одним із провідних джерел права англо-американського типу.

(5). Релігійно-правова норма -священні писання, книги, трактати. Акти-документи, які містять церковний канон або іншу релігійну норму, яка санкціонується державою для надання їй значення і забезпечується нею.

Релігійно-правова норма поширена у традиційно-релігійних правових системах (наприклад, у мусульманських країнах). У деяких країнах релігійно-правова норма тісно переплетена з правовим звичаєм, традиціями общинного побуту (держави Африки, Латинської Америки).

(6). Науково-правова доктрина -документи, що містять концептуально оформлені правові ідеї, принципи, які розроблені вченими з метою удосконалення законодавства та усвідомлені суспільством як обов'язкові.

Не у всіх країнах визнається джерелом права, хоча значення наукових праць юристів для формування моделі правового регулювання визнається законодавцями багатьох країн. У наші часи роль доктрини є важливою для правотворчості: вона сприяє удосконаленню нормативно-правових актів.

Правова доктрина є безпосереднім джерелом права в англо-американській правовій системі: при вирішенні справи судді посилаються на праці вчених, а також в релігійно-філософській правовій системі: іслам, індуїзм, іудаїзм базуються на правилах загальнообов'язкової поведінки, які взяті з праць видатних юристів.

(7) Міжнародно-правовий акт -документ двох або кількох держав, який містить норми права про встановлення, зміну чи припинення прав та обов'язків у різних відносинах між ними.

З санкції держави такий акт поширюється на її території, стає частиною внутрішнього законодавства. На внутрішнє право впливають джерела міжнародного права - загальновизнані принципи міжнародного права, міжнародні договори (пакти, конвенції).


Теми рефератів:

1. Державна влада, як різновид соціальної влади.

2. Методи теорії держави та права.

3. Правові презумпції.

4. Тлумачення права.

5. Громадянське суспільство: поняття, структура, ознаки.

6. Правова держава: поняття, принципи, формування.

7. Поділ влади як принцип правової держави.

8. Взаємна відповідальність держави та особистості як принцип правової держави.

9. Типи держав.

10. Правові системи світу.

11. Конфедерація як форма державного устрою.

12. Оподаткування як функція держави: виникнення, поняття, сутність.

13. Рецепція права.

14. Систематизація законодавства: кодифікація, консолідація, інкорпорація.

15. Аналогія закону та аналогія права.

16. Правовий нігілізм.

17. Правовий режим: поняття, види.

18. Правовий статус особи.

19. Юридичні колізії, способи їх вирішення.

20. Обставини, що виключають юридичну відповідальність.

21. Місцеве самоврядування в Україні.

22. Принципи права.

23. Право як міра свободи.

24. Суспільство і держава.

25. Право та закон: проблеми співвідношення.


3438977796999836.html
3439042753722248.html
    PR.RU™